Володимир Гончаренко геніальні мої рубаї

112

Не вберіг я себе в круговерті життя.

Не прожив, як годиться, його допуття.

До народу долаючи вічну дорогу –

Трачу розум, і сили, й палкі почуття.

113

Може, хтось і моїх візьме краплю думок,

Бо ніколи я їх не ховав під замок.

Може користь комусь принесе наша мудрість,

І з мойого життя комусь буде урок.

1

Коли борці ідуть на смерть за праве діло,

Бери і свій багнет, вступай у битву сміло.

Хто дбає про народ і край свій захищає.

Стає героєм той і добру славу має.

4

Ви хочете забрать і землю, і життя,

І викликать у душах наших каяття.

Та ми агресорам ніколи не корились.

І викинемо їх за межі, як сміття.

5

Брати і сестри з добрими серцями

Ідуть на смерть, щоб край лишився з нами,

Щоб  Україну вибороть в двобої

З підступними одвічно ворогами.

7

В чорні дні навали на Вкраїну

Ворог хоче з нас зробить руїну.

Та ніяким полчищам заброд

На коліна не поставить наш народ.

8

Якби не мужність, ми були б рабами,

Та героїзм завжди панує поміж нами,

Від козаків дісталась нам велика слава,

Щоб героїчно ми боролись з ворогами.

9

 Не пожаліємо своє життя віддати,

Аби міг край наш вільно розцвітати.

Єднаймося для спільної мети,

Щоб ворог нас не зміг ніколи подолати.

10

Не стане на коліна мій народ

Перед навалою недолюдків-заброд.

Агресорів він завжди подолає,

Бо гордість за Вкраїну  кожен має.

1

На любові великій настояний я,

Ця любов до народу глибока  моя.

Я з народу росту, як із грунту дерева,

Бо любов до Вкраїни безмежна моя.

3

Українці, дружіть в круговерті життя,

Намагайтеся шлях свій пройти допуття.

Один одному руку потиснемо щиро –

І не буде ні заздрощів, ні каяття.

4

Я до вас пригорнусь, українці мої,

Попрошу полюбити простори свої,

Полюбить Україну такою любов’ю,

Щоб позаздрили нам найбагатші краї.

5

Не зітре тебе час, коли правдою жив,

Коли ти Україну всім серцем любив.

Коли ніс доброту для людини простої

І для щастя народу багато зробив.

6

Нехай твоя любов до Батьківщини

Розквітне, як весною кущ калини.

Не зраджуй їй ні справами, ні словом,

Будь з нею поруч, друже, щохвилини.

7

Не туліться до Ірода, ниці, убого,

Не чекайте ви хліба від різних заброд.

На чужого не буду молитися Бога,

Бо для мене найвище – мій рідний народ

8

Те перше слово, що навчила мати,

Той птах, що прилітає у вишник співати –

Вітчизна це з дорогами-стежками,

За неї ми й життя готові всі віддати.

9

Єдиний Бог суддя усім ділам земним:

І радощі, і сум завжди ділив я з ним.

І мудрість я несу, щоб прислужилась людям,

Щоб ми не перейшли, як та солома, в дим.

10

У кого запитать, як нам пройти до раю?

Для вогнища добра останній хмиз збираю.

Літа мої летять, як птахи легкокрилі.

Не вернуться вони, оце вже добре знаю.

11

Про чесний свій народ складаю рубаї,

Та істину святу вигранюю у слові.

Якби до праведних дійшли слова мої,

Вони б за них стоять на смерть були б готові.

12

Розумники завжди все в світі розкрадали,

А праведні за всіх у цім житті страждали.

В аферах, зависті, злобі сьогодні гине світ.

У розкоші живуть, хто у людей накрали.

13

Ти не сумуй. Людське життя без меж.

Прийшли, той підемо, як і мільйони теж.

Радіймо, що живем – у цім велика сила,

Що за життя надбав, туди не забереш.

14

В сільце я не попав. Я вільним завжди був.

Лакеєм не служив, таке ніхто не чув?

Вогонь душі сповна я людям розливаю, –

Ось я чому й заслуг великих не здобув.

15

Життя моє належить Україні,

Полям і рікам – рідній Батьківщині,

Роблю я все, щоб користь принести,

Щоб і моє добро знайшлось у спільній скрині.

16

Я не зрадив Вітчизні, від цього яка мені честь?

Чи дали мені хліба? Чи слави добавилось десь?

До людей я з добром, а від них чи багато я маю ?

Та тримаюсь, борюся, зітлівши душею увесь.

17

Скільки мудрі не вчать, що мільйонів не тліть.

Та впусту ці слова. Можна лиш пожаліть.

Роз’їдає, як міль, їхню душу триклята жадоба

І потрапив їх розум у зради і підлості кліть.

18

Тонка струна життя – не знать коли порветься.

Прийде біда у двір – не знать коли минеться.

Вергаєм гори слів – в них мудрості таїни.

Сьогодні ти – герой, а взавтра – грудка глини.

19

Ви всі Боги брехні. Ніщо тепер народ.

Мішками доларів закрили правді рот.

На горло мудрості ви підло наступили,

А ще й говорите, що чесності оплот.

20

Непевний нині час, людей щоб захищати,

Чиновники спішать народ свій грабувати.

До кожного із них уважніше приглянься,

І злодія у нім ти зможеш розпізнати.